Рубрика «Список переводчиков Льюиса Кэрролла»

Виктория Григорьевна Нарижна (укр. Вікторія Григорівна Наріжна) (р. 18.05.1982) — днепропетровская переводчица, автор третьего (после Бушиной и Корниенко) варианта украинского перевода сказок Кэрролла «Алиса в Стране чудес» («Аліса в Дивокраї») и «Алиса в Зазеркалье» («Аліса в Задзеркаллі»). Этот перевод вышел в 2008 году в Харькове в изд-ве «Фоліо».

.

***
Коротка автобіографія:

Народилася в місті Дніпропетровську, де й живу дотепер. 2004 року закінчила факультет української філології Дніпропетровського Національного Універсітету. Перекладаю з англійської (в моїх перекладах виходили повісті з циклу «Хроніки Нарнії» Клайва Льїса, «Аліса в Дивокраї» та «Аліса в Задзеркаллі» Льюїса Керролла, романи Чака Паланіка «Рент: усна біографія Бастера Кейсі» та «Снаф», ряд публіцистичних книжок). Як колумністка та публіцистка співпрацюю з виданнями «Українська правда», Historians.in.ua, «Критика». З 2011 року працюю в галереї-книгарні «Чорна ящірка», співзасновницею якої являюся.

.
***
Из интервью с Викторией Нарижной, 2010:
http://levhrytsyuk.blogspot.com/2010/04/24.html

— Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

— Особисто для мене найбільша перевага перекладацької діяльності є водночас її найбільшим недоліком: перекладаючи, ти мимоволі стаєш співавтором гарних текстів. З одного боку, це дуже приємно — бути співавтором Льюїса Керролла, скажімо. Але я мрію відбутися не тільки як перекладач, але і як письменник, і отут виринає зворотний бік медалі. Писати набагато важче і — головне — страшніше. І в переклад дуже легко тікати від писання, адже, перекладаючи, ти теж пишеш, ті самі творчі залози подразнюються, ті самі гормони деміургійної насолоди виділяються, — але все це під безпечним прикриттям чужого імені. І це, до речі, подвійна небезпека: з одного боку, перекладач із письменницькими амбіціями ризикує так ніколи і не народити нічого свого, а з іншого, він ризикує стати поганим перекладачем, якщо письменницькі амбіції візьмуть гору і адекватність перекладу стане жертвою бажання «написати краще за…»

…- Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам’ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

— Власне, я не так багато переклала ще в своєму житті, щоб якісь переклади «вирізалися» з моєї молодої та чіпкої пам’яті. 🙂 Втім, якщо говорити про найбільш знакову для мене роботу, то це, звісно, переклади книг Льюїса Керролла — «Аліса в Дивокраї» та «Аліса в Задзеркаллі». Думаю, про них зайве розповідати детальніше: кожен, хто хоч трохи цікавиться перекладом, і так знає, які насолоди, випробування і розчарування готують «Аліси» своїм перекладачам. 🙂

.

***
Из интервью с Викторией Нарижной.
«Українська правда. Життя» 30 сентября 2013:
https://life.pravda.com.ua/culture/2013/09/30/139781/

— Які ще в тебе є «правила перекладача», крім небажання працювати з нецікавими книжками?

— Не дописувати за автора, не виконувати роль його редактора — не виправляти стилістичних неоковирностей, не робити жарти смішнішими, а пейзажі гарнішими, таке.
Цей підхід інколи дає неприємні плоди: коли я сама перечитувала перекладену автобіографію Ассанжа, то зрозуміла, що будь-хто в здоровому глузді, хто читатиме цей переклад, вирішить, що перекладач нездара і зовсім не володіє словом. Але вирішила все одно лишити як є, з мінімальним втручанням.
Я сприймаю роботу перекладача все-таки як технічну. Творчу, але інструментальну в корені своєму роль. Маєш амбіції — пиши сам, нема чого паразитувати на чужих текстах.

Критика:

Христя Нечитайко, «Аліса для дорослих»:

…переклад Вікторії Наріжної більше прийдеться до смаку вже дорослому читачеві (та й – сказати чесно – ілюстрації також), який зуміє оцінити і тонкощі перекладацької майстерності, і складну мовну гру Льюїса Керрола. Тож великим плюсом цієї книжки є насамперед оця «автентика» тексту – «Аліса в Дивокраї» (до речі, саме ця назва звучить природніше, адже в оригіналі – «Alice In Wonderland»), на відміну від Корнієнкової «Аліси в Країні Див», усе ж лишається керролівською, дорослою книжкою, що тільки маскується під дитячу літературу

.
***
Ольга Купріян «Гапчинська feat Керролл»:

…Новий переклад «Аліси» можна похвалити хіба що за назву. Як на мене, «Аліса в Дивокраї» (Alice In Wanderland) звучить природніше, ніж звичне нам з радянського мультика «Аліса в країні Чудес», чи навіть абабівське «Аліса в Країні Див». Хоча й цей «плюс» є радше наслідком загальної вади всього перекладу Наріжної – надмірної, сказати б, «дослівності». Підозрюю, саме з цього й випливає брак жвавості «нової» «Аліси». Себто, «жвавості» не в самій розповіді, а в тому, що текст не є вповні дитячим. Бачте, часом прийом «дослівності» тільки шкодить і аж ніяк не свідчить про майстерність перекладача. Власне, складність оригінального тексту Керролла й полягає в тонкій мовній грі й іронії, зрозумілій сучасникам автора. Це один аспект, «для дорослого читача»…

Автор и координатор проекта «ЗАЗЕРКАЛЬЕ им. Л. Кэрролла» — Сергей Курий